Ця історія про те, що навчитися говорити можна не лише через вправи та ігри, а й через любов!
Історія життя шестирічного Матвія* – непроста. До початку повномасштабного вторгнення він жив в інтернаті, звідки разом з іншими дітьми був евакуйований до Румунії. Там він був у безпеці, але без родини… Аж поки цього року хлопчика не прийняли до дитячого будинку сімейного типу в Дніпрі.
Але коли Матвій приїхав у родину, то стало зрозуміло – без допомоги фахівців тут не обійтися. Хлопчик не говорив, майже не розумів українську мову. А ще був замкнений і міг навіть дряпати самого себе, коли починав хвилюватися.
Батьки-вихователі звернулися до нас із проханням про допомогу. Так у родині з’явилася наш логопед Юля.
Перший огляд Матвія фахівчинею показав, що хлопець може говорити, але потрібні час, терпіння та регулярні заняття по розробці артикуляційного апарату.
Юля склала індивідуальний план занять і порадила батькам працювати з Матвієм через гру, а ще постійно хвалити, навіть за найменші досягнення. І пояснила головне – Матвій мовчить не через впертість, а через самотність і страх, що з нього будуть сміятися чи його не зрозуміють.
Батьки не просто почули Юлю, вони відповідально поставилися до завдання логопеда: кожного дня і дзижчали, і грали, і сміялися, і скоромовки читали. Причому займалися вправами майже всією сім’єю! А найголовніше – огортали Матвія теплом і турботою, радіючи кожному новому звуку.
Тож хлопець не лише вчився, а й ставав поступово частиною родини!
І вже за кілька тижнів Матвій почав вимовляти перші окремі українські слова. Посміхався, коли його хвалили. А згодом навіть наважився заговорити до інших дітей у сім’ї!
Зараз він так же швидко говорить, як і бігає з братами та сестрами! І батьки-вихователі з радістю відмічають, що Матвій почав довіряти не лише батькам, а й іншим членам родини, вчителям!
Працюємо в рамках проєкту Child Protection/Alternative Care за фінансової підтримки Save the Children in Ukraine
*Імена героїв історій змінено з міркувань дотримання конфіденційності