Деінституціалізація

Понад 106 тисяч дітей в Україні, а це кожна 73 дитина, живуть в інституційних закладах станом на початок 2018 року. Лише 8% з них - сироти або позбавлені батьківського піклування.
Система інтернатних закладів в Україні була створена за радянських часів і залишається такою й донині. Закрита й ізольована, вона продовжує поповнюватися дітьми, яких відривають від сім’ї, громади, суспільства, позбавляючи простих, повсякденних речей: жити з батьками, проводити вільний час із друзями, ходити у кіно та парк, займатися улюбленими справами, бути звичайними дітьми.
Змінився політичний і соціальний устрій, підходи у вихованні дітей, а інтернати залишаються такими самими.

Деінституціалізація

Деінституціалізація (ДІ) – це процес заміни системи інституційного догляду дітей на систему, що ставить інтереси кожної конкретної дитини на перше місце й забезпечує виховання дітей у сім’ях або умовах, максимально наближених до сімейних.

Мета ДІ не просто вивести дітей із закладів, а розвинути мережу превентивних та підтримуючих послуг за місцем проживання дітей і сімей (у громадах), щоб батьки могли дбати про своїх дітей, а діти - навчатися і розвиватися в сім'ї та любові.

Деінституціалізація

Деінституціалізація спрямована на:
- створення умов для повернення дітей, які зараз перебувають у закладах, у рідні сім’ї або переведення їх до сімейних форм виховання (усиновлення, опіка родичів, прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу);
- попередження розлучення дітей з батьками та їх влаштування до інтернатних закладів шляхом запровадження послуг з підтримки дітей та сімей у громадах;
- підготовку до самостійного життя, забезпечення соціального включення випускників інтернатних закладів.

Про нас

Понад 20 років роботи в Україні ми впроваджуємо проєкти й програми, спрямовані на реалізацію права кожної дитини на виховання в сімейному середовищі.

Спершу ми активно розвивали альтернативи інтернатному вихованню через реалізацію десятирічного проєкту з розвитку сімейних форм виховання, зокрема дитячих будинків сімейного типу. У результаті ми створили 65 таких родин, розробили програму підготовки прийомних батьків, підготували зміни до національного законодавства щодо розвитку прийомної опіки.

Наступним завданням стало попередження відмов матерів від новонароджених дітей. Ми створили два перших в Україні Центри матері і дитини (2003 – 2005 рр.), розробили стандарти надання послуг у таких центрах, програми фахівців. Це сприяло поширенню та впровадженню нашої моделі й зменшенню кількості відмов від немовлят втричі.

Починаючи з 2006 року, ми відпрацьовуємо комплексний підхід до реформування системи догляду і захисту дітей через розвиток послуг із підтримки дітей і сімей у громадах, трансформацію і закриття інтернатних закладів, удосконалення механізмів прийняття рішень щодо дітей. Спільно з місцевими органами влади ми закрили два інтернати і започаткували роботу Центрів соціальної підтримки дітей і сімей на районному рівні, що являють собою комплекс послуг, розроблених на основі потреб вразливих груп дітей і сімей та орієнтованих насамперед на попередження розлучення дітей із батьками.

Проведений нами Аудит системи захисту дітей у 2015-2016 рр. став ще одним вагомим аргументом для викорінення інституційного догляду дітей і розробки Національної стратегії з деінституціалізації (2017-2026).

Найближчий план — підтримка впровадження реформи систему захисту дітей у Дніпропетровській області, попередження інституціалізації дітей раннього віку та розбудова функціонуючих моделей послуг і захисту дітей на рівні об’єднаних територіальних громад.