Мама Аліса, тато Кирило і дванадцятирічний Сашко* поспіхом виїжджали з рідного села, тікаючи від війни. Брали лише найнеобхідніше, думаючи, що скоро повернуться додому. Але не сталося так, як гадалося: їхній будинок зруйновано, а рідне село – вже окупована територія.
Так родина стала вимушеними переселенцями, яким довелося починати своє життя з нуля.
За ті невеликі кошти, що були в них, орендували дім. В ньому протікав дах, вікна не тримали тепло, не було ні ванни, ні туалету.
До побутових труднощів ще додалися проблеми зі здоров’ям – батько переніс важку хворобу і втратив зір.
– У мене було відчуття повної безвиході, – згадує Аліса. – І коли в родину прийшла кейс-менеджерка Єлизавета, саме її слова: “Ми розберемо все крок за кроком, і ви побачите, що вихід є!” – тоді мене врятували.
І якщо маму заспокоювали візити нашої кейс-менеджерки, то сама Єлизавета, навпаки, дуже хвилювалася, щоб зробити усе можливе, аби родині стало легше.
Я бачила, що треба розпочинати з базових потреб – продуктів, одягу, взуття, канцтоварів і, звісно, засобів-помічників, щоб родина почувалася спокійно під час відключень електроенергії: павербанка, ліхтарика, батарейок, свічок, – розповідає Єлизавета.
Згодом їй вдалося залучити підтримку партнерів, які взяли на себе оплату оренди за житло та купівлю найнеобхідніших меблів. Це значно полегшило фінансовий тягар родини й зняло страх, що вони будь-якої миті можуть залишитися без даху над головою.
Пізніше до роботи з родиною доєдналася колега Єлизавети – наша юристка Анна. Вона допомогла Алісі розібратися з питаннями соціальних виплат, оформити пенсію по інвалідності для батька, отримати статус ВПО.
А із Сашком працювала наша психолог Юлія, після кількох зустрічей із якою хлопець почав поступово відкриватися, змінювати свій погляд на події, спілкуватися з однолітками й знову мріяти. А коли Єлизавета привезла йому справжній футбольний м’яч, він не повірив своїм очам – це був справжній захват!
– Коли мені дали футбольний м’яч і рукавички, я відчув себе знову просто дитиною, а не переселенцем… – ділиться Сашко. – Тепер після школи ми з хлопцями тренуємось у дворі!
Життя родини потроху налагоджується. Сашко став більше посміхатися і мріє, як вони з татом підуть на рибалку. Мама планує пройти навчання, щоб почати працювати дистанційно.
А Єлизавета слухає і ніколи не каже, що якась із цих мрій неможлива. Вона просто усміхається й відповідає:
-Подивимося, як це можна зробити!
Цю фразу взагалі можна вважати девізом наших фахівчинь, які, як і Ліза, працюють у громадах з родинами.
Бо ми знаємо: змінити можна будь-яку ситуацію – головне, щоб це було на користь дитині та родині.
Працюємо в рамках проєкту Child Protection/Alternative Care за фінансової підтримки Save the Children in Ukraine
*Імена героїв історій змінено з міркувань дотримання конфіденційності