fbpx

Перебування в будинку дитини - саме по собі насильство

Поширити

Директор регіонального офісу Міжнародної благодійної організації «Надія і житло для дітей» Галина Постолюк розповіла УНІАН, як на малюків впливає перебування в будинках дитини, озвучила суми, які виділяють інтернатним закладам та розповіла про «реформу», яка зводиться лише до зміни табличок.

Ви вже давно займаєтеся аналізом проблем інтернатних закладів. Чи було щось, що шокувало вас після дослідження будинків дитини?

За даними медичної документації, у будинках дитини лише 3,4% дітей мають діагноз «здоровий». Але ми знайшли багато розбіжностей між даними, занесеними в медичні картки, і тим, що спостерігали. За даними зовнішнього аналізу, здорові 67,6% дітей.

В нашій команді були педіатри (не зі складу закладів), крім цього, дослідженням займалися два професори. Коли вони порівнювали зібрані дані з діагнозами, поставленими дитині, то помітили нестиковки. Або лікарям явно не вистачало інформації, щоб поставити той чи іншій діагноз, або йшлося не про серйозну хворобу, а про особливості анатомічного розвитку. Наприклад, «вальгусна деформація стопи» – це не діагноз. Багато що маскується під ураження мозку, але ми не бачимо достатньої інформації про дослідження, які дозволяють ставити такі діагнози.

Коли ми повернулися до медичної статистики МОЗ, то з’ясувалося, що загалом у нас – 47 здорових на 2700 дітей у всіх будинках дитини. Так не може бути.

Водночас наше дослідження показало, що 89% дітей мають порушення розвитку, але не через хронічні захворювання. Вроджені патології є лише у частини дітей, у більш ніж 65% це наслідки перебування в закладах. Вони не мають достатніх стимулів, їм не вистачає уваги, у них збідніле середовище. Все це призводить до того, що діти набувають затримку розвитку.

Вразило те, що у великої кількості, більш ніж у 58% дітей – затримка росту. Через цю затримку у частини дітей – надмірна вага та ожиріння. Багато речей – як ланцюгова реакція. Одне тягне за собою інше.

Що з харчуванням дітей у таких закладах?

Це окреме питання. Понад 20% дітей передчасно народжені, їм потрібен особливий догляд і харчування, щоб їх «дотягнути» до вікової норми. Але цього немає.

Показник білково-енергетичної недостатності було виявлено у 70% дітей. Це означає, що, через відсутність правильного харчування, вони не отримують мікроелементи, які необхідні як для розвитку мозку, так і для будівництва всіх систем організму. Надалі це веде до порушення обміну речовин. Наслідками можуть бути хвороби, проблеми з серцем, діабет й т.і.

Чому так?

Що стосується «міфічних хвороб», лікарі нам розповідали, що це не стільки проблема будинків дитини, скільки віддзеркалювання проблем педіатрії в цілому. У нас немає обов’язкових скринінгів від народження до 5-6 років. Немає практики виявлення груп ризику, і, відповідно, своєчасної реакції.

Персонал діє «по накатаній». Норми харчування розраховані загалом на всіх, їх не перераховують для тих, у кого затримка, порушення. Лише іноді буває корекція харчування, а не суміш «Малиш» для всіх.

Чи є в нашій країні альтернатива таким закладам?

Вона є, вона існує. Найбільш ефективний вихід – підтримка біологічної сім’ї. Ще на етапі вагітності треба звертати увагу на жінку, сім’ю, оцінювати ризики. Потрібно дивитися не тільки на умови, а й на те, чи є навички догляду за дітьми. Наше дослідження показало, що 48% дітей в будинках дитини мають батьків або близьких родичів, які росли в інтернатах. Що це означає? Вони повторюють їх долю. Вони не бачили позитивної моделі сім’ї. І те ж саме стосується тих, хто ріс у неблагополучних сім’ях.

Підтримка біологічної сім’ї не вимагає багато грошей та часу. Держава вкладає ресурси в перші три роки, мотивує батьків, як би це не звучало, «няньчиться». Потім сім’я повинна стати самодостатньою. Але потрібні фахівці, які можуть бути сімейними асистентами, працювати з сім’єю.

Інше питання – сім’ї, у яких діти народилися з порушеннями розвитку, інвалідністю. Для них потрібні спеціалізовані послуги на місцях. Їх потрібно підтримувати, надавати якісні послуги реабілітації. Ми проводили фокус-групи для батьків, вони розповідали, по яких колах пекла ходять, щоб взяти довідки. Часто батькам відмовляють в реабілітації, бо дитина не має документально підтвердженої інвалідності… Вони також нарікали на якість послуг, які надаються державними структурами.

Але багато хто скаже, що є сім’ї, з яких дітей потрібно забирати і терміново.

Ми розуміємо, що неможливо зберегти всі сім’ї. Є маса дітей, яких прямо зараз треба забирати, бо голод і холод. Але навіщо вибирати інше зло – будинок дитини? Ми повинні забрати дитину в безпечне середовище, до близьких родичів. Якщо їх немає, то є така форма тимчасового догляду як «патронатна сім’я» (інше питання, чому ця форма не розвивається). І поки дитина там, з її сім’єю працюють фахівці. Коли всі можливості зберегти сім’ю вичерпані, треба готувати дитину до усиновлення.

Шокує те, як довго діти живуть у будинках дитини. Згідно з законодавством, максимальний термін, на який батьки можуть влаштувати дитину і не піклуватися про неї, шість місяців. Але ми бачимо, що середній термін перебування 12-15 місяців. Підтвердилося, що більшість дітей потрапляє в будинки дитини через соціальні причини, бідність, неблагополуччя, зловживання і так далі. Через стан здоров’я влаштували лише близько 10%.

Дитина формально має батьків, але більшу частину малюків батьки відвідують зрідка або ж взагалі не відвідують. Водночас діти не мають права бути усиновленими або потрапити під опіку родичів. Ми не бачили інформацію, що з сім’ями ведуть роботу (щоб вони забрали дитину або навпаки, щоб позбавити батьківських прав). З одного боку, служби цього не роблять, з іншого – інтернатний заклад сам не дуже поспішає віддавати дитину. Були випадки, коли заяви батьків були написані однією рукою, або заява на влаштування дитини писалася відразу «до чотирьох років», до граничного терміну… Річ у тім, що вся інтернатна система так влаштована, що її фінансування залежить від кількості дітей, які в ній перебувають.

Може закладам не вистачає грошей, щоб налагодити якісний догляд за дітьми?

Якщо подивитися на суму, яку вони отримують, вона вражає. В середньому, на будинок дитини витрачають 15-20 мільйонів на рік. На дитину, в середньому, виділяють 214 тисяч на рік. Можна собі уявити, що можна створити для дитини на таку суму. Але з цих кошти на дитину фактично йде менше ніж 9%. Я маю на увазі на харчування, медикаменти, одяг. Велика частина бюджету – оплата праці. Фактично, ми забезпечуємо персонал інтернатних закладів роботою.

Не можна сказати, що мало грошей в системі. Питання у тому, як ними розпоряджаються.

Так, частково можна змінити ситуацію на краще, починаючи з питання фахівців, того, як вони підготовлені. Чи проходив хтось з них сучасні тренінги? В п’яти закладах, які ми досліджували, таких людей можна перерахувати на пальцях однієї руки.

Щось покращувати можна та потрібно. Приклади є. У Харкові є будинок дитини, який реформувався. Там є ентузіаст Роман Марабян, колектив, який пройшов через багато тренінгів. Вони багато чого зробили, вони надають послуги сім’ям.

Що відбувається в інших інтернатних закладах? Як проходить їх реформа?

Є національна стратегія реформування системи інтернатного догляду дітей, вона прийнята ще у 2017 році. Є показники по наповненню закладів, їх скороченню. Реальність така: існує небезпека того, що більш ніж половина закладів викинуть з цієї стратегії.

Є народні депутати, які сильно лобіюють це питання, хочуть виключити спеціальні школи-інтернати для дітей, які мають певні освітні потреби (наприклад, мають відставання у розвитку, порушення слуху). Нардепи маніпулюють тим, що ці діти не можуть вчиться в звичайних школах. Під весь цей шум в інтернати набирають дітей, але у 80% вихованців немає ніяких діагнозів. Нам самі співробітники закладів розповідали, що основна проблема – батьки, які або бідні, або не займаються дітьми.

Реформа зводиться до того, що змінюють таблички. Сьогодні була «Спеціальна школа», завтра – «Реабілітаційний центр» чи «Ліцей інформаційних технологій». Назва красива, слова «інтернат» немає. Цинізм. Як це, той же самий інтернат, але «пансіон»?

Вони для себе цю реформу вже «зробили» – залишили ту радянську систему, яка була.

Чому цю систему так захищають? Це для когось бізнес?

В цілому, на інтернатну систему виділяється близько 11 мільярдів на рік. Зрозуміло, що є бізнес-інтереси. Це – тендери на закупівлю продуктів, ремонти, гроші, які ніхто не буде перераховувати та з’ясовувати, що доходить до дітей. Я вже не кажу про масу благодійників, які вкладають гроші, «допомагають». Люди думають, що роблять добру справу, але продовжують агонію інтернатів.

Друге питання – забезпечення робочими місцями. Колись ми проводили опитування в одному невеликому містечку, в якому знаходиться школа-інтернат. Місцевий депутат відразу сказав: «Приїхали закривати? Цього не можна робити. У нас там половина села працює». Це може бути містоутворювальне підприємство…

І ще один чинник – покоління, які пройшли через інтернат. Ми зустрічали бабусю, яка розповідала: «І я тут була, і моя дочка, а зараз троє її дітей». Це сприймається як норма. Друге, відбувається деградація батьківської функції: «Нехай там  дітьми займаються, а я на вихідні або канікули заберу». Водночас є велика кількість батьків, які без допомоги піклуються про дітей з порушеннями. Вони оббивають пороги і чують: «Віддай дитину в інтернат, там про неї подбають».
Нарешті, наша система неповоротка. Це ж не просто взяти з однієї кишені і покласти в іншу, потрібно міняти бюджетний кодекс, потрібно багато всього робити, переробляти. І є такий фактор – професійний рівень людей, які приймають рішення.

Я, може, наївно, але думаю, що на наш уряд має бути  тиск з боку ЄС. Тоді, може, щось зрушиться з місця. Наші інтернати, те що в них відбувається, – це порушення прав дитини.

Колишні вихованці інтернатних закладів можуть подавати позови в ЄСПЛ?

Не знаю як в Європейський суд, але прецеденти, коли держава визнає свою провину перед людьми, чиє дитинство було скалічене в державних закладах. Так, в Ірландії було розслідування про насильство, сексуальне насильство в католицьких притулках, і держава платить компенсації за те, що люди пережили в дитинстві.

В українських будинках дитини в XXІ столітті є насильство?

Є. Мені розповіли один випадок… Коли дитина гіперактивна, вона повзає, рухається, її неможливо посадити на горщик поруч з іншими дітьми, щоб вони сиділи рядочком. І, ось, при сторонній людині таку дитину прив’язали до радіатора. Це, мабуть, настільки увійшло у звичку, що вони навіть не відстежили, що роблять.

Але коли нехтують потребами дитини, не приділяють їй належної уваги, не реагують на плач, не лікують  – це теж насильство.

Почекайте, але ж волонтери постійно привозять іграшки, розвиваючі іграшки?

Вони виставлені в шафах, стоять там рядочками. Але іноді ти бачиш, що діти цих іграшок жодного разу не торкалися руками.

Мені одного разу сказали: «Подивіться, яка у нас інклюзія. Ось ця дитина (тикаючи в неї пальцем), з нею щось не те, але вона сидить з нормальними». А поруч з тією дитиною не було нічого, жодної іграшки, не кажучи про те, щоб з нею займалися.

У нас перебування в будинку дитини – саме по собі насильство.

Влад Абрамов, Уніан.

Назад

Поширити

Схожі статті

Категорії

Схожі статті

Ваша допомога безцінна для дітей України

Як ви хочете допомогти

Ваша допомога важлива для дітей та їх сімей

В даний момент ми не проводимо масовий збір коштів, проте Ви завжди можете допомогти - зверніться за реквізитами у будь-якій зручний для Вас спосіб

Введіть прийнятну для Вас сумму:

грн.

Дякуємо

З Вами зв'яжуться найближчим часом

Дякуємо за підписку

Тепер ви зможете дізнаватися усі актуальні новини