Новини з Сумщини не додають оптимізму через постійні обстріли цього регіону. Тому кількість людей, які залишають свої домівки і намагаються виїхати звідси щодня тільки збільшується.
Серед тих, кого називають внутрішньо переміщеними особами, кілька місяців тому опинилася і Христина. Її чоловік – військовий – зараз на фронті. Вона, перебуваючи на останніх термінах вагітності, вирішила переїхати до більш безпечної Київщини.
За оголошенням в інтернеті знайшла будинок. Оплатила оренду. Але коли приїхала на місце – все виявилося не зовсім таким, як вона сподівалася: в хаті немає ні світла, ні води. З опаленням теж проблема – груба є, але топити її не можна.
Допомогти Христині нас попросила представниця місцевої соціальної служби.
Євгенія, наша кейс-менеджерка (фахівчиня з соціальної роботи – прим.), запропонувала жінці переїхати до прихистку для мам у Києві. Проте жінка відмовилася, сподіваючись влаштувати життя в своєму будинку. І лише коли в жіночій консультації Христині сказали, що найближчим часом треба робити кесарів розтин, вона погодилася їхати до Києва.
Наша Євгенія – не швидка допомога, але зреагувала блискавично. В той же день, відмінивши всі візити в родини, поїхала до Христини – зібрала необхідні речі і перевезла в прихисток до мам.
Встигла вчасно: вночі жінка народила сина!
І поки молода мама відпочивала від пологів, наша Євгенія працювала, розуміючи, що в холодну та непристосовану до життя хату не можна повертатися ні мамі, ні тим більше дитині.
Євгенія зустрілася з місцевим старостою і домовилася про підтримку родини громадою:
– Староста пообіцяв, що силами громади буде зроблено ремонт в будинку, відновлено комунікації, перекладено грубку, – згадує Євгенія. – Але в той же час ми розуміли, що на це все потрібен час, а де ж буде жити мама з дитиною? Тому Христині запропонували переїхати до модульного містечка.
Тепер Христина з дитиною живе у модульному містечку. Кейс-менеджерка допомогла їй укласти декларацію з сімейним лікарем та оформити всі необхідні соціальні виплати.
Життя маленької родини поступово налагоджується: мама з сином чекають на відпустку батька й час від часу навідуються до свого будинку, щоб побачити, як просувається ремонт.
А ми щиро радіємо їхнім змінам. Адже й цього разу спрацював принцип спільної підтримки: спершу ми допомагаємо родині, потім долучається місцева громада – і в результаті родина не просто отримує допомогу, а стає частиною спільноти, яка про неї піклується.