Мета нашої організації – «деінституалізація», тобто процес повернення дітей з інституцій (закладів) у сім’ї або їхні альтернативи. Суть реформи не в тому, щоб закрити інтернати й повернути дітей до неблагополучних сімей, а у створенні умов, за яких від дітей не відмовлятимуться. Це цілий комплекс послуг: підтримка вагітних жінок у кризових ситуаціях, послуги раннього втручання для дітей з інвалідністю, групи подовженого дня у школі та інші освітні, медичні й соціальні послуги для сімей у громадах. Такі послуги в Україні вже є (хоч і точково). Їхній досвід доводить: вберегти дитину від інтернату можливо.
Є багато причин, чому система інтернатів зацікавлена у притоці дітей у заклади. Наприклад, чим більше дітей у будинку дитини, тим більший його бюджет. Подарунки в дитбудинки та інтернати також підтримують систему. Інтернати в деяких випадках покращують умови життя дитини, проте не задовольняють її базових потреб — мати сім’ю та відчувати батьківську любов. Чому так — читайте нижче.
ЛЮБОВ, А НЕ ЦУКЕРКИ
Скоро день святого Миколая, Новий рік та Різдво, і відчайдушно хочеться бачити світ навколо себе кращим. Гортаючи стрічку новин, постійно потрапляєш на заклики про збір допомоги для дітей у дитячих будинках. І здається, так просто стати комусь добрим чарівником.
Масштаб проблеми насправді величезний, адже в закладах різного типу живе понад 100 тисяч дітей. Тих, яких ми звикли вважати сиротами, хоча 92% з них мають хоча б одного живого з батьків, не позбавленого батьківських прав. Ці сім’ї прийнято називати «сім’ями у СЖО» – «складних життєвих обставинах», за якими ховаються бідність, багатодітність, віддаленість навчальних та медичних закладів, відсутність можливостей для реабілітації дитини з інвалідністю, сімейне насилля чи залежності батьків. Діти змушені жити в інтернатах через недоступність або відсутність підтримки їхніх сімей (неспроможність чи небажання влади). Або ж дорослі не здатні або не хочуть піклуватися про нащадків. А деякі інтернати заради держфінансування радо пропонують батькам взяти на себе всі клопоти з догляду дітей.
Що ж керує нами в бажанні зробити подарунок дитині з інтернату? Це щонайменше видається простим добрим вчинком. Не так складно зібрати одяг, з якого повиростали діти чи іграшки, якими ті награлися. Або навіть купити щось нове, таке просте й банальне, чого не вистачає дитині в інтернаті — розмальовку чи набір для творчости. А, може, навіть порадувати дитину чимось дорожчим і важливішим, що дозволить їй відчути себе майже домашньою, улюбленою дитиною — смартфоном, бездротовими навушниками чи колонкою, ігровою приставкою, прикрасою. Бути доброю людиною приємно і загалом нескладно. І так хочеться хоч трохи змінити світ і стати провідником чудес.
Та останнім часом багато людей і організацій пишуть про те, що подібне безсистемне закидання цукерками/іграшками/речами до свят шкодить, а не допомагає дітям. У причетності до добрих справ не забувайте замислюватися про те, що отримає дитина від Вашого подарунку? Чи матиме цей подарунок для неї цінність? Чи почуватиметься вона втішеною? Яку емоцію отримає?
З’ясуймо послідовно, чим же дітям з дитбудинків можуть нашкодити подарунки.
Масовий вал цукерок, що потрапляють до дітей у неймовірних кількостях, може не принести користи, а навіть навпаки. Якщо дитину не контролюватимуть, вона може переїсти цукерок та страждати від діатезу, блювоти та діареї. Так, про це неприємно читати й замислюватися. Та замислюватися варто. Солодощі загалом не найкорисніша їжа і для дорослих, а для дитячого організму, тим паче у великій кількості, користи точно не мають. І тим не менш залишаються одними з найпопулярніших подарунків, які обирають для малечі. На жаль.
Вживаний одяг. Згідно із законодавчими актами та нормами інтернат не може взяти на баланс б/в одяг. Одяг повинен бути не лише з біркою, але й із сертифікатом якости. Плюс для таких закладів є норми: наприклад, дві пари колгот для дитини на рік (так, це несправедливо, незручно і негігієнічно, але це інша тема). І ні на пару більше.
Крім того, важливе питання вибору одягу. Підлітки з інтернату – це звичайні діти, які також мають побажання щодо одягу, люблять певні фасони та кольори. Вони можуть не зрадіти речам, що передає людина (нехай і з добрими намірами), бо ці речі їм просто не подобаються. І це не примхи, а нормальна реакція людини, яка хоче носити те, що їй подобається.
Дитячі виступи. Буває, самі волонтери готують концерти для дітей. Є інтернати, де за період від Миколая до Різдва відбувається по 10–15 концертів. Іноді трапляються 2 концерти за день. Та як і солодке, концерти радують тоді, коли їх у міру. Коли їх забагато, радости меншає. Деякі випускники зізнаються, що у свята через надлишок концертів не відчувають святкового настрою.
ПРО (НЕ)ЦІННІСТЬ ПОДАРУНКІВ
Після того як відгриміли новорічні концерти, а волонтери повернулись у тепле коло сімей, на деякі новорічні подарунки чекають первинні торгові відносини — обмін і продаж. Смартфони та планшети стають для дітей просто цеглинами, адже для дзвінків, ігор та доступу до інтернету хтось має вносити щомісячну плату. Натомість гаджети можна легко виміняти на цигарки та алкоголь у місцевих жителів. Діти в інтернатах не завжди розуміють цінність речей, бо живуть у закритій системі. Вони не ходять разом з батьками в магазин, ніколи не купували одяг, не знають, скільки коштує обід у школі чи котячий корм. Тисяча — це просто цифра, а не «запас продуктів на тиждень для сім’ї».
Якщо ви хочете не тільки подарувати дитині гаджет, а і зробити так, щоб вона ним справді користувалася, доведеться докласти зусиль. Варто стежити, щоб дитина мала доступ до смартфону/планшету ( щоб не відібрали старші чи дирекція не сховала під замок «від гріха подалі») та бути готовим/-ою іноді поповнювати рахунок.
Подарунок може не бути цінним, бо подарований незнайомою людиною. Згадайте, як ви бережете перші малюнки дітей, «курячий божок», що ви знайшли в 10 років на відпочинку в Одесі, де вперше закохались, улюблену бабусину вазу? Це речі, які справді мають цінність для нас, бо несуть у собі пам’ять про улюблених людей і щасливі моменти. А от нехай і дорогі подарунки, та від анонімних незнайомців можуть і не приносити такої радости.
Крім того, дорогі подарунки на замовлення формують споживацьку поведінку. Дитина звикає, що достатньо лише попросити — і тобі подарують смартфон чи PlayStaition. У дорослому житті так не працює, а принцип «я – сирота з інтернату, мені всі винні» залишається. 20-річному випускникові інтернату навряд чи хтось купуватиме ноутбук, хоча в його стані, можливо, мало що змінилося. Він може залишитися абсолютно не адаптованим до дорослого життя, неспроможним заробляти самостійно.
Є волонтери, які вже розуміють, що від цукерок і телефонів сумнівна користь. Вони приїздять до дітей з майстер-класами чи навіть цілими навчальними курсами. Та це теж не завжди несе користь. Багато дітей в інтернатах перебувають у хронічному стресі – через розлучення з батьками, жорсткий режим, відсутність особистого простору та права голосу. Тому вони не спроможні гарно навчатися та засвоювати нову інформацію. Гормони стресу адреналін і кортизол пригнічують можливість зосереджуватися та запам’ятовувати.
НЕВЖЕ НІЯК НЕ МОЖНА ДОПОМОГТИ?
Можна! Ми розкажемо, як, а ви самі можете самостійно визначатися з видом допомоги. Достатньо при виборі ставити собі запитання: навіщо це дитині, що вона отримає в результаті, чи змінить це якість її життя.
Хочете допомогти дитині — допоможіть її сім’ї. Можливо, тоді не буде потреби «здавати» її в інтернат, розлучатися з батьками й рідними. Це допомога (тими самими речами чи іграшками, де їм будуть раді та де вони потрібні) одиноким, багатодітним, бідним сім’ям, батькам, які виховують дітей з інвалідністю (і витрачають великі гроші на реабілітацію чи медичний супровід). Допоможіть дитячим будинкам сімейного типу (ДБСТ) чи тим, хто виховує прийомних дітей. Старшим родичам (бабусям-дідусям), що опікуються онуками за відсутности батьків.
Оплатіть медичні послуги. Наприклад, у випускників інтернатів катастрофа із зубами через відсутність належного стоматологічного обслуговування.
Станьте ментором. Для дитини важливо мати авторитетного дорослого, людину, з якою вона може побудувати міцний емоційний зв’язок, — довіряти і спиратися. Приїздіть не до інтернату, а до дитини. Якщо не впевнені, що зможете зв’язок втримати – ще добряче подумайте перед тим, як його встановлювати. Діти з інтернатів легко прив’язуються до людей (це розлад реактивної прив’язаности), і розрив зв’язку посилює їхні тривоги.
Ні, це не значить, що ви зобов’язані цю дитину всиновити. Їй просто також потрібні друзі. І ви цим другом можете стати. Захочете — можете забрати на канікули й показати, як все влаштовано у справжньому житті поза парканом закладу.
Оплатіть репетитора для підготовки до ЗНО. Якість освіти в інтернатах, як правило, дуже низька. Можливість отримати вищу освіту підвищує ймовірність знайти гарну роботу, оплачувати оренду квартири й влаштувати своє життя. (За результатами досліджень лише 10% випускників інституційних закладів інтегруються в суспільстві. Ще 10% – здійснюють самогубство протягом 2-х років, 20% мають судимість, 14% – займаються проституцією). Тому допомогти принаймні отримати гарну освіту – це вкрай важливо.
Допоможіть центрам, які підтримують сім’ї у скруті. Це центри матері і дитини, центри соціальної підтримки дітей і сімей, притулки для жінок, які постраждали від насилля. У опиняються сім’ї з дітьми, які стикнулися з тими самими «СЖО», складними життєвими обставинами, і не можуть їх подолати самостійно.
Часто їхні клієнтки — колишні вихованки інтернатів, які не мають елементарних знань, як доглядати за дитиною, адже не бачили наочних прикладів. Ті, хто живе в сім’ях, спостерігають, як матері турбуються про молодших дітей у своїх сім’ях чи у близьких родичів, і вчаться цього поволі. Випускниць закладів буквально треба вчити розуміти потреби дитини, пояснювати, як часто міняти підгузок, що робити, якщо маля плаче. У подібних центрах мами знаходять тимчасовий притулок: зазвичай потрібно до 2-х років, щоб допомогти жінці стати на ноги — отримати нову професію, пролікуватися від залежности, знайти роботу. Потреби центрів дуже прості та побутові.
Розповідайте про правильну і неправильну допомогу своїм знайомим. Так, це не завжди буває приємним досвідом. Вас можуть ігнорувати, бо мають свої уявлення про правильну допомогу. Будьте готові до цього, якщо справді хочете донести свою думку. Сформуйте її, зберіть факти з поважних видань. І пам’ятайте: людина може залишитися при своїй думці, як би доступно та аргументовано ви не пояснювали їй про правильну допомогу.
Будьте поблажливішими. Це найлегший і водночас найскладніший пункт. Легко засуджувати батьків, чия дитина одягнена не по погоді, батьків, які кричать на дітей і сваряться між собою. Легко згадувати про карму і казати «Не треба було народжувати». Легко дивуватися, чому жінка терпить чоловіка-тирана. Та засудження і почуття провини — одна з вагомих причин, чому батьки віддають дітей у заклади.
Дітям потрібна сім’я, а, допомагаючи дорослим, ми рятуємо дітей. Посидьте із сусідськими дітьми, коли мама емоційно виснажена (тому і кричить). Якщо є змога, оплатіть няню. Занесіть пакет продуктів до новорічних свят. Запропонуйте купити дітям подарунки «від Миколая». Відволічіть малюка, який вередує в маршрутці. Допоможіть спустити дитячий візочок сходами. Запропонуйте квитки в кіно/на виставу.
Не чекайте на Новий рік, щоб стати для когось добрим чарівником. Ним можна бути і в будь-який інший день. І майже завжди.
Дарія Байрак, “Надія і житло для дітей”
Стаття на bit.ua