Про цю родину ми дізналися майже випадково – знайомі волонтери з Києва розповіли, як час від часу намагаються підтримувати маму Зою та її двох доньок – п’ятнадцятирічну Лесю та дванадцятирічну Богдану*.
Коли наша кейс-менеджерка Тетяна вперше зайшла до їхнього невеликого будинку, одразу зрозуміла – тут потрібна не разова допомога, а тривала підтримка. Причому працювати потрібно і зі старшою Лесею, яка від народження має проблеми з ногами, і з мамою, яка намагається самотужки втримати на собі і побут, і догляд за доньками.
Родина живе у старому будинку, в якому навіть немає санвузла. Сестри ділять одну кімнату на двох. У Лесі, яка вже перенесла чотири операції, немає крісла колісного, щоб пересуватися по дому. Дівчина потребує регулярної реабілітації, але в родини немає на це грошей. Тож Леся намагається самостійно займатися вдома, виконуючи комплекс вправ.
Доглядає її, підтримує, організовує навчання лише мама, яка сама перебуває у вкрай важкому емоційному стані від постійної втоми та напруження. Повна безнадія – так можна описати стан Зої.
Тетяна спершу просто вислухала маму. Зоя не одразу повірила, що хтось сторонній готовий взяти на себе частину її проблем. Але коли побачила одяг, взуття, продукти, а головне – постійну увагу та підтримку з боку Тетяни, яка регулярно приїжджала в сім’ю, поступово почала відтавати й довіряти.
Жінка радилася з нашою кейс-менеджеркою, як краще розпоряджатися тими незначними грошима, що з’являються в родині. Разом із Тетяною вони розробили план підтримки родини.
І вже за кілька місяців Леся разом із мамою поїхали до Києва, де дівчина пройшла курс реабілітації у Національній дитячій лікарні «Охматдит» за фінансової підтримки партнерів нашої організації.
Повернувшись додому, Леся відчула значне покращення не лише фізичного, а й емоційного стану. Вона знову почала малювати – нові фарби, пензлики та альбоми їй привезла наша Тетяна.
А ще в дівчини з’явилася мрія.
–Коли Леся була в лікарні на реабілітації, на неї неймовірне враження справили лікарі, – розповідає Тетяна. – Й вона сказала, що теж хоче колись стати лікаркою і допомагати дітям так, як це роблять медики в Охматдиті.
До речі, поява нашої організації в родині змінила життя і молодшої Богдани, яка, побачивши зміни в настрої старшої сестри, стала більше допомагає мамі та Лесі та замислюватися над тим, ким би хотіла стати у майбутньому.
А Зоя тепер все частіше зізнається Тетяні: відчуття безвиході поступово зникає. Вона стала частіше посміхатися. Особливо – коли бачить, як її доньки щось роблять удвох!
Працюємо в рамках проєкту Child Protection/Alternative Care за фінансової підтримки Save the Children in Ukraine