Історія Іри типова для більшості випускників інтернатів. Дівчинка жила з батьками, але коли їй виповнилося 7 років її батька вбили. Тоді у дитини вперше стався нервовий зрив, через що її відвезли у психіатричну лікарню. Через два роки померла й мама Іри. Дівчинку забрали до притулку, а потім – до інтернату для дітей із вадами фізичного та розумового розвитку, де вона жила до повноліття.
Після закінчення інтернату Іру направили вчитися на швачку в місцеве училище. Дівчині не подобалася ця професія, вона навіть жодного разу не сіла за швейну машину, але все ж таки отримала диплом про професійну освіту. Іра не мала власного житла, тож після училища переїхала до свого хлопця. Невдовзі у пари народилася дочка Настя. Молодий батько не працював, жив за рахунок Іриних підробітків, пропивав соціальні виплати на дитину. Це зруйнувало їх сім’ю й Ірина з новонародженою дочкою опинилася на вулиці.
Після поневірянь серед подруг, співмешканців, благодійних притулків, де можна було безкоштовно жити, знайомі запропонували Ірі звернутися до однієї організації, яка нібито допомагала безхатченкам. Але насправді там у Іри забрали дитину та давали бачитися із нею лише у випадках, якщо жінка заробляла жебрацтвом. Таке життя продовжувалося майже рік. І одного дня Іра втекла. Її дитина перестала бути потрібною тим людям, які тримали Іру в рабстві, тож вони привели маленьку Настю в Центр “Добре вдома”, розказавши історію про те, як вони прихистили невдячну жінку, орендували їй житло, а вона вкрала гроші та втекла, лишивши дочку напризволяще. Але через декілька днів до Центру прийшла Ірина, яка відразу після втечі звернулася до поліції й так дізналася, де знаходиться її дитина. Вже в Центрі жінка розповіла свою справжню історію.
Перш за все у Центрі Ірі допомогли відновити особисті документи, влаштуватися на роботу, оформити соціальні виплати, влаштувати доньку у дитячий садочок, підготувати позовну заяву на отримання аліментів від батька дитини. Також жінці допомогли подати заяву в поліцію щодо діяльності організації, яка рік тримала Ірину в рабстві.
Оскільки після інтернату Іра не мала жодних життєвих навичок, її довелося навчати готувати їсти, користуватися побутовими приладами, прати речі та доглядати за дитиною. Жінка вчилася швидко, наполегливо прагнула стати найкращою мамою для дитини. Вже через півроку вона орендувала житло та переїхала туди з дочкою. Зараз Ірина почала нову щасливу сторінку свого життя. Але й сьогодні фахівець Центру продовжує підтримувати жінку, яка дуже старається в догляді за дитиною та постійно дає приводи пишатися своїми досягненнями.