Сьогодні, коли знайомі бачать Олеся, вони й повірити не можуть, що ще зовсім нещодавно хлопець жив у холодній хаті, голодував і у школі був одним із найвідсталіших учнів. Бо тепер по вулиці йде підтягнутий юнак, який із посмішкою та любов’ю дивиться на своїх батьків.
Олесю було лише сім днів, як лікарі вже прооперували його, видаливши відкриту спиномозкову грижу. З лікарні мама забрала його додому, проте не дуже дбала про сина, не дотримувалася порад лікарів.
Коли хлопчик підріс, йому часто доводилося буквально жебракувати: він ходив до сусідів і знайомих, випрошуючи шматок хліба чи тарілку супу.
Коли Олесю виповнилося 11 років, мама померла.
До себе його забрала рідна тітка, але вже за місяць вона звернулася до місцевої соціальної служби і відмовилась надалі опікуватися хлопчиком.
У свою родину його вирішили прийняти Оксана й Матвій. Вони вже виховали власних дітей і не раз підтримували хлопця: годували, допомагали, чим могли. А коли дізналися, що його планують влаштовувати до інтернату – вирішили стати для Олеся родиною.
І саме тут, у цій сім’ї, хлопець ожив!
Батьки не просто оточили Олеся любов’ю: вони відповідально поставилися до всього, що стосувалося його виховання, розвитку та здоров’я! А це було надзвичайно важливо, адже хлопець накульгував: одна нога була коротшою за іншу. Родина провела повне медичне обстеження, підтвердила інвалідність і отримала низку рекомендацій від лікарів. З направленням до ортопеда допомогла наша кейс-менеджерка Світлана. Спеціалісти порадили носити ортопедичні устілки, і ми придбали їх для хлопця. Тепер Олесь ходить рівно, без кульгавості.
Тато подивився на це й сказав:
– Устілки – це добре! Але треба зміцнювати здоров’я!
Відтоді у вільний час вони разом займаються спортом.
Вечорами ж сімейним заняттям стала гра у шахи, а також робота над шкільними завданнями, тому що треба було надолужувати все пропущене раніше. І сьогодні хлопець не просто відмінник – він входить до десятки учнів, якими пишається школа!
Батьки тішаться успіхами сина, але певні, що головне – щастя дитини. І наша Світлана з ними погоджується на всі 100 відсотків. Працюючи з родиною, вона помітила, що Олесь мріє про власний ноутбук, за допомогою якого він міг би долучатися до онлайн-занять у школі, а ще… скачувати ноти! Адже наша кейс-менеджерка організувала для нього заняття з гри на гітарі – про такі уроки хлопець боявся навіть мріяти, знаючи, що батьки не можуть їх оплатити.
Та мрії збуваються. Сьогодні Олесь вже впевнено грає на гітарі, виступаючи на шкільних концертах, і з трепетом відкриває ноутбук, який ми для нього придбали. Він працює з психологом, якого ми також долучили до роботи з сім’єю, обожнює батьків, і навіть не погоджується поїхати у табір, щоб надовго не розлучатися з ними.
Коли дитина не просто щаслива, а й має змогу реалізуватися – це саме той результат, заради якого працюємо ми і наші кейс-менеджери.