Наша підтримка дітей та їхніх батьків – це більше, ніж просто робота. І навіть наші водії часто долучаються до цієї справи так само щиро, як і фахівці.
У дім до Ганни, допомогти якій нас попросили представники місцевої соціальної служби, того дня ми потрапили майже випадково. Але, як показали подальші події, приїхали вчасно!
Коли Наталя, наша кейс-менеджерка (фахівчиня з соціальної роботи – прим.) разом із місцевою старостою зайшли в дім, вони побачили маму, яка лежала на ліжку. Поруч з нею були діти: дворічна Софія та новонароджена Уляна*.
Під час розмови жінка розповіла, що має інвалідність I групи. Після передчасних пологів її стан здоров’я ускладнився настільки, що вона не може сидіти навіть у кріслі колісному.
А найменша донька, Уляна, яка народилася на 32-му тижні, не могла ковтати. Її годували через зонд, який потрібно було регулярно змінювати. Це зазвичай робив батько, якого цьому навчили лікарі в пологовому відділені. Але напередодні нашого візиту він зник. Нашій Наталі знадобилося кілька телефонних дзвінків, щоб з’ясувати, що батько дівчинки не повернеться найближчим часом у родину через порушення закону.
Тож перед нами постали складні питання, які потрібно було вирішувати максимально швидко: як змінити зонд і налаштувати годування немовляти, а також як зберегти для сім’ї можливість залишатися разом.
І почався справжній квест: спочатку наша кейс-менеджерка знайшла людину, яка могла бути поруч із родиною та допомагати їй. Нею стала Марина – рідна сестра Ганни.
Далі – новий виклик. Потрібно було знайти того, хто навчить тітку Марину замінювати зонд для годування.
З’ясувалося, що місцеві медики цього зробити не можуть – необхідно їхати до лікарні. Звернулися до сімейного лікаря по направлення, але декларація з ним не була укладена. На щастя, Наталя швидко допомогла оформити всі необхідні документи. І вже за годину тітка Марина з Уляною їхали нашим «Дивобусом» до лікарні. Саме там стало відомо: дівчинку вже можна починати годувати з пляшечки.
«Це була найкраща для нас новина! – згадує Наталя. – Якби дитина не потрапила до лікарні, її б і далі годували через зонд і не знали б, що ковтальний рефлекс уже відновлюється».
Для приготування суміші Марину в лікарні попросили купити воду. Поки жінка розгублено думала, що робити, наш водій зреагував миттєво і вже за кілька хвилин приніс з найближчого магазину пляшку з водою.
Так ми і працюємо – помічаємо навіть найменші потреби родини й допомагаємо вирішити їх.
Попереду в цієї сім’ї ще чимало викликів, зокрема й фізичне відновлення мами – наша Наталя допомагає з організацією реабілітації. Водночас Ганна вже почувається впевненіше й радіє, що її діти поруч із нею! А ми радіємо, що вдалося підтримати життя ще однієї родини.
*Імена змінено з міркувань безпеки
Працюємо в рамках проєкту «Зміцнення сімей і захисту дітей в Україні» (Strengthening Family Care and Protection in Ukraine), що реалізується за підтримки World Childhood Foundation