Не так вже й давно вважали, що «давати лозиняки» дитині дуже корисно, а брати маленьких дітей на руки, якщо ті плачуть – погано, бо ж це їх «розбещує». На щастя, переконання людей змінюються. Але, звичайно, є й такі, що не втратили своєї актуальності після декількох змін генерацій психологів, педіатрів та вихователів.
Саме це можна сказати про поради з книги «Як слухати, щоб діти з нами говорили. Як говорити, щоб діти нас слухали». Ще 1980 року Адель Фабер та Елейн Мазліш представили світові спільну працю про продуктивну комунікацію з дітьми та подолання конфліктів у родині, яка не просто стала бестселером вдома – в США, а досі є міжнародним хітом.
1)Визнайте та пізнайте почуття дитини
Емоції дитини керують її поведінкою. Навіть, якщо ви їх не розумієте. От, наприклад, ваша дитина ненавидить моркву, а за обідом ця морква з’являється в її тарілці. Далі може бути бунт, істерика і локальна війна. Хоча ви відверто не розумієте, що в їжі такого страшного і що саме призвело до стихійного лиха, але дивна трагедія зі сльозами і криками вже сталася. Визначення певної емоції, що впливає на поведінку в конкретному випадку – це перший крок до нормальної продуктивної відповіді на ті проблеми, які можуть з’явитися. А нехтування цими почуттями може тільки збільшити проблеми. В прикладі з морквою важливо зрозуміти, що саме ця клята морква так лякає чи бісить дитину. А те, наскільки це взагалі (на вашу думку) безглуздо не має жодного значення.
- Покажіть дитині, що ви переймаєтеся її почуттями, без осуду.
- Покажіть дитині, що ви розумієте її емоцію та називайте її почуття.
- Погляньте на ситуацію з боку дитини і вона не вважатиме вас частиною проблеми, з якою вона намагається розібратися.
2) Заохочуйте дитину до співпраці, а не карайте
Погана поведінка – це ваша спільна проблема, а не риса характеру дитини. Якщо ваша реакція на певний вчинок стосуватиметься не на самого вчинку чи його наслідків, а виключно якостей дитини, то й фокус її самосприйняття істотно зміниться. В результаті ви можете отримати від неї замкненість, відсутність комунікації та зневіру в собі. Зрозуміло, що певні ситуації вимагають ґрунтовно розібратися з причинами поганої поведінки. Та до такого аналізу варто вдаватися вже в спокійному стані, коли ситуація може розглядатися всіма як простий приклад.
- Розкажіть про наслідки дії, а не лише фокусуйтеся на ній. Скажімо, ви мешкаєте в прекрасному старому будинку з паркетною підлогою. І раптом бачите, як ваша дитина поливає квіти (можна ж трохи помріяти?). Але вона робить це так, що у воді не тільки квіти та підвіконня, а вже й значна частина підлоги. Не кричіть просто: «Ти ж зруйнуєш підлогу!». Глибоко вдихніть, порахуйте, скажімо, до 10 і максимально спокійно поясніть, що вода може зруйнувати дерево та зіпсувати стелю вашим сусідам знизу.
- Не забувайте про себе. Як ви вже говорите з дитиною про її почуття, то розкажіть і про свої. Переконайтеся, що вона дійсно зрозуміла, як її поведінка і її результати впливають на вас, як ви від цього почуваєтеся.
- Обговоріть з дитиною варіанти вирішення проблеми. Спільно. Занотуйте їх усі, навіть найбезглуздіші. А вже з цього переліку викреслюйте ті, які точно не використаєте. («Ні, ми не зробимо замість кухні басейн»). Навіть, якщо це не так – а ймовірність висока, будьмо відверті – дайте дитині відчути, що рішення було справді компромісним.
3) Заохочуйте самостійність дитини та впевненість у власних силах
Турбота не має заміщатися над-опікою, адже вона може стати руйнівною для самостійності дитини. Надмірна опіка формує сильну залежність від батьків в усьому. Ця залежність «плекатиме» відчуття безпорадності та розгубленості при зустрічі з викликами й проблемами в подальшому житті. Спокійно, ніхто не говорить про необхідність залишити 10-річну дитину з самими лише ножем й кресалом у лісі, повному вовків. Але надмірна опіка забирає в дитини можливість досліджувати світ в різних його проявах та вчитися з ним взаємодіяти.
- Дайте дитині можливість самій обирати. Мова не йде про повну свободу в усьому, але дайте їй можливість вільно обирати між декількома розробленими вами варіантами.
- Поважайте зусилля дитини та заохочуйте її спроби.
- Складні питання – це можливість дослідити світ навколо і саму дитину. Тому не ховайтеся від них за спрощеними відповідями. Краще запитати в дитини, чого це питання постало та що сама вона думає з цього приводу.
- В жодному разу не дуріть дитину, якщо не знаєте відповіді на якісь питання. Батькам майже завжди хочеться бути найрозумнішими, всесильними та мудрими в очах дитини. Але мало що може настільки істотно зруйнувати повагу і довіру дітей, як така брехня від незнання. Навпаки, заохочуйте їх разом пошукати інформацію. Так само, якщо не можете чітко й просто пояснити щось дитині, то запропонуйте їй пошукати серед ваших друзів чи рідних того, хто може це зробити.
- Хваліть дитину щиро, але в межах розумного – якщо мова йде про її творчість чи навчання. Тут може стати в нагоді «деталізована» похвала. Краще виділяти й хвалити певні елементи її роботи: «Мені подобається, як ти кольором виділив хмари» замість «Ти – геніальний митець!». Бо ж їй потім ще зустрічатися з реальним світом, який буде об’єктивнішим за вас.
- Хваліть на акцентуйте увагу на її спробах та роботі, а не на здібностях. Намагайтеся таким чином стимулювати дитину до широкого спектру активностей та різнобічного розвитку, а не фокусуватися лише на тому, що гарантовано принесе лише хороші результати. Всі спроби – це навчання.
За матеріалами «The classic parenting book