Пропонуємо поговорити про почуття, яке хоч раз опановувало кожну маму — почуття провини. Навіть якщо відкинути понад нормальні задачі, які поставив перед кожною мамою карантин, у звичайних умовах від неї очікують:
- Розвиватися, читати книги, займатися спортом, опановувати нові навички, чи навіть професію, щоб із декрету вийти ще кращою, ніж до.
- Піклуватися про дитину, читати книги з виховання, але довіряти своєму серцю, давати найкраще й не зациклюватися на інтересах дитини, водити на гуртки та спорт секції.
- Готувати лише з найсвіжіших і найкорисніших продуктів, а також піклуватись про дім та всіх його домочадців.
- Не давати своїм негативним емоціям — втомі або роздратуванню – опанувати собою, завжди залишатись у позитивному настрої.
Трохи забагато, вам не здається?
На щастя, британський педіатр і психоаналітик Дональд Віннікотт подарував нам розуміння “достатньо хорошої матері”. Єдине, про що доводиться шкодувати — що переклади його робіт прийшли до нас так пізно. Хто знає, можливо, як би це сталося раніше, декілька поколінь матерів були би позбавлені неврозу перфекціонізму.
Достатньо хороша мама — та, хто робить все, що в її силах, дозволяючи собі помилятись. Вона не завжди знає, як вчинити правильно, але виходить із того, що знає про себе і свою дитину. І те, що вона дорожить цим зв’язком більше, ніж думкою будь-кого, звільняє її від тягаря суспільного судження.
“Наприклад, у вас є обов’язок прикрашати вівтар церкви наприкінці тижня. Ви про це не забудете. Щоп’ятниці ви спокійні: ось приготовані квіти. А якщо звалить грип — передасте комусь цей обов’язок, хоча і боляче думати, що хтось справиться без вас. Але з понеділка по четвер знаходяться інші справи й вас не гризе сумління через квіти. Ця турбота десь дрімає у вашій голові, а пробуджується у п’ятницю або суботу.
Так само і жінок не поглинає думка про те, що їхній обов’язок — доглядати за дітьми. Вони грають у гольф, бувають повністю поглинуті роботою. Це їхній “понеділок”, “вівторок”, “середа” і “четвер”, якщо провести аналогію з квітами для вівтаря” (з книги Віннікотта “Маленькі діти та їхні матері”).
На думку послідовників психолога, вам не треба бути ідеальною, щоб бути хорошою мамою, достатньо просто:
Фізично бути поруч.
Ні, це не означає, що мати не може поїхати у відрядження, ходити на роботу, лягти до лікарні. Просто тоді має бути людина, яка її замінює — тато, няня чи бабуся.
Вміти впоратися зі своєю тривогою і заспокоювати дитину.
Це непростий пункт, адже дітей будь-якого віку повсюди підстерігають небезпеки — від камінців під ногами до жорстоких однокласників. Але надмірна тривожність чи гіперопіка, заважають дитині розвиватись і взаємодіяти з реальним світом. Матері важливо знайти той баланс, де вона може впоратися з тривогою, але й не стати відстороненою.
Якщо мама може обійняти дитину і заспокоїти її — вона достатньо хороша. І навіть якщо це не вдається — із часом цьому можна навчитись.
Помилятися.
Хороша мати має помилятись. Іноді не вгадувати погоду й одягати дитину занадто легко або занадто тепло, не передбачати перепади її настрою, не виконувати всі забаганки. Завдяки цьому дитина поступово вчиться опановувати негативні емоції, які викликає у неї “неідеальність” мами — з сумом, гнівом, образою.
Віннікотт вважає, хороша мати помиляється приблизно у 30% випадків і її помилки абсолютно необхідні дитині.
Піклуватись про себе та вести власне життя.
Помічати втому, радувати себе і наповнювати ресурсом, який потім стане їй у пригоді в стресові моменти. Звертатися за допомогою, коли самій не впоратись. Віннікотт говорить, що після 8 місяців у матері має з’являтися вільний час без дитини. Якщо мати ненадовго залишає дитину, але кожного разу повертається, у неї формується відчуття передбачуваності та базової довіри до навколишнього світу.
Розуміти свої почуття
Ні, вона не має бути психоаналітиком і розбиратись у всіх тонкощах своїх емоцій. Але має розрізняти власні радість, сум, образу, натхнення, гнів тощо. Така мати не плутає тривожність з любов’ю, а втому з ненавистю і вміє приймати свої негативні почуття так само, як і позитивні. Дитина поруч з нею підсвідомо вчиться також розрізняти почуття і не підміняти одне одним.
Цього достатньо.
Дарія Байрак, “Надія і житло для дітей”