Своєю роботою ми хочемо довести — сім’ю треба і можна зберегти. Заради дитини.
В інтернатах не буде потреби, якщо вчасно і професійно допомагати сім’ям, які знаходяться на межі втрати чи відмови від дитини. Дуже часто діти, що виростають в інтернатах кажуть: “якби моїй мамі вчасно допомогли, я б міг вирости поруч з нею”. Як би тепло та сито не було в інтернаті, дитина прагне любові та уваги, неможливих в умовах інституційного виховання.
Ви все ще не вірите, що люди здатні змінюватись на краще? Тоді читайте історію Марійки та Олі.
Марійці був 1 рік, а Олі — чотири, коли вони потрапили у відділення термінового влаштування Центру соціальної підтримки сімей і дітей “Добре вдома”. Дівчата були налякані та плакали, казали що батьки заблукали та загубили їх.
Як це завжди буває в таких випадках — історія мами Наталії виявилася непростою. Її перший чоловік, батько Олі повернувся з війни з новою сім’єю, а стару наче викреслив з життя. З часом Наталія зустріла другого чоловіка, народила дитину та переїхала у рідне село Олексія. Там на них чекала компанія старих друзів, а разом з ними — і випивка. Так сім’я потрапила на облік служби у справах дітей. Того разу сусіди викликали поліцію, тож батьки перелякались і втекли із хати, залишивши Марійку та Олю самих. Коли Наталія з чоловіком прийшли до тями, усвідомили весь жах ситуації. Тож звернулись у Центр по допомогу.
У Центрі соціальної підтримки дітей та сімей “Добре вдома” працює 4 відділення і 2 з них працювали над тим, щоби врегулювати ситуацію.
Сестри потрапили у відділення термінового влаштування дітей, куди потрапляють ті діти, чиєму здоров’ю чи життю загрожує небезпека. У відділенні вони отримують догляд, психологічну та, при потребі, медичну допомогу. З кожною дитиною індивідуально працює команда спеціалістів.
Тим часом із батьками Марійки та Олі працювали фахівці Служби підтримки сім’ї. Служба працює над тим, щоби зберегти сім’ї, попередити вилучення дітей із сімей, збільшити можливості батьків піклуватися про своїх дітей. Батьки можуть отримати юридичну та психологічну консультацію, пройти додаткове навчання щоби краще розуміти потреби дитини, приєднатися до групи взаємопідтримки.
Чекали на хепі-енд? Тоді ось він:
Наталія та Олексій пройшли лікування від алкогольної залежності, влаштувалися на роботу, навели лад у будинку та власному житті. У Центрі Марійці та Олі купили необхідний зимовий одяг, а батьки у вдячність за допомогу принесли для дітей всього Центру яблука та картоплю, які заробили. Діти повернулися в сім’ю, згодом до них переїхала старша донька Наталії, яка жила в бабусі, але неймовірно сумувала за мамою.
За рік роботи центру у відділення термінового влаштування потрапляє близько 100 дітей. З них біля 45% вдається повернути у сім’ю. Це, звісно, не гарантує безхмарного життя, проте дає надію, що вони зростуть з батьківським теплом і любов’ю у серці.